Юрій МАКОВІЙ: «Не треба забувати – в нас і досі йде війна!»
Юрій Маковій допомагає нашим військовим з самого початку бойових дій на Східній Україні. Разом зі декількома іншими колегами його можна назвати одним із головних волонтерів 90-го окремого аеромобільного батальйону імені Героя України Івана Зубкова (цей підрозділ зараз входить до складу 81-ї бригади). Ми поговорили з Юрієм про те, якої підтримки потребують наші хлопці, а також про створену разом з однодумцями громадську організацію «З країною в серці».
Алея слави
– Спочатку ми допомагали багатьом, не було конкретних «підшефних». Минулого року мені зателефонувала Тетяна Приймак, яка сама була волонтеркою, а потім пішла служити до 90-го окремого аеромобільного батальйону. Вона попросила допомогти з транспортуванням пам’ятника та інших складових для спорудження Алеї слави у місці дислокації підрозділу в Костянтинівці. Я побував там, ближче познайомився з батальйоном, і вирішив підтримувати саме десантників із 90-го. Це – конкретна, скажімо так, адресна допомога, коли передаєш речі безпосередньо тим, для кого вони призначені. З того часу батальйон став для мене другою сім’єю, приїжджаєш сюди, як до рідних людей. На тебе тут чекають, і навіть коли напередодні відвідин ти питаєш хлопців: «Що вам привезти?», чуєш зазвичай одну відповідь: «Нічого не треба, головне – приїжджай сам».
Не з порожніми руками
– Безперечно, ми разом з колегами не можемо прибути з порожніми руками. В залежності від нагальних потреб доставляємо білизну, продукти, будівельні матеріали, бойлери, кондиціонери… Нічого зайвого не привозимо. Наприклад, ті ж засоби гігієни, які стають у нагоді десантникам на бойових позиціях, де немає води, де відсутня можливість нормально помитися.
Війна – на другому плані
– Коли повертаєшся до Києва, бачиш: тут ні в кого немає війни. Вона відійшла на другий план, у стилі думки: «Десь щось, може, відбувається, але це точно не в нас». На жаль, лишилося не так багато людей, які не піддалися ілюзії буденності так званої АТО. Ми бачимо, хто служить на сході, в яких складних бойових ситуація вони опиняються, через які важкі випробування їм щодня доводиться проходити.
Головне – не залізо, а люди
– Держава дає бійцям форму, патрони, техніку… Але, як всі можуть бачити, зброя, з якою 90-й батальйон захищає нашу землю, м’яко кажучи, не дуже сучасна. Бронетранспортери та інші машини родом ще з 70-х років минулого століття, на них ще воювали в Афганістані. Мали б десантники новіший арсенал, я впевнений, вони б досягли набагато кращого результату. Адже і на застарілій техніці хлопці б’ються вправно, в черговий раз доводячи, що головне – не залізо, а люди.
Ні про кого не забуваємо
– Не забуваємо і про поранених, і про родини загиблих. Тому, хто до нас звертається, ми намагаємось допомогти. Природно, що всіх ми обігріти не можемо, але шукаємо підтримки колег-волонтерів, які у той момент мають сили і ресурси підставити плече.
Медалі і прапор від волонтерів
– Вважаю, велике значення у нашій ситуації має не тільки матеріальна, а й моральна підтримка. До неї слід віднести розробку прапора й медалей для підрозділу. Хлопці із 90-го батальйону мають відзнаки, якими ми їх нагородили. Таким чином вони розуміють: ми шануємо їх, пам’ятаємо про те, що вони пройшли чи не всі найгарячіші точки цієї війни – Донецький аеропорт, Опитне, Водяне, Зайцеве, Авдіївка…
Музика замість свисту куль
– Ще важлива ініціатива – організація вечорів, концертів. Так, ми навесні влаштували приїзд до десантників співачки Анастасії Приходько, з якою склалися товариські стосунки. Скажу, що Настя із задоволенням виконує пісні для хлопців, розуміє, що їм потрібно послухати більш мелодійні звуки, ніж свист куль і вибухи снарядів. І треба за будь-якої можливості організовувати такі концерти, щоб відволікти бійців від війни і хоч на деякий час повернути в мирне життя.
Фільм про 90-й батальйон
– 16 вересня 2016 року 90-й окремий аеромобільний батальйон святкуватиме другу річницю свого офіційного дня народження. Ми теж плануємо організувати урочистий вечір. А ще готуємо окремий подарунок – документальний фільм про цей героїчний підрозділ. Відзначу, що для фільму було спеціально написано пісню.
Найкраще нагадування
– Нещодавно ми створили громадську організацію «З країною в серці». В неї входять люди із моєї команди, котрі вже давно беруть участь у волонтерському русі. Напрямок діяльності все той же – адресна допомога військовослужбовцям 90-го батальйону та їхнім родинам. Через певні причини люди вже забувають про війну, не так вже активно підтримують бійців, що цілком зрозуміло – економічна ситуація не дозволяє багатьом виділяти із свого скромного бюджету якісь гроші. Ми ж розуміємо, що треба продовжувати допомагати, адже інакше не відстоїмо Батьківщину. Тому нагадуємо іншим: «У нас досі йде війна!» І гинуть люди. До речі, коли рік тому встановлювали пам’ятник на Алеї слави 90-го батальйону, сподівалися, що на ньому вже не доведеться дописувати імена загиблих побратимів. На жаль, уже все місце на камені заповнене… Це, на мій погляд, найкраще нагадування про те, що про війну не слід забувати.
_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Громадська організація «З країною в серці» заснована у 2016 році.
Голова організації – волонтер, Маковій Юрій Григорович.
Свою волонтерську діяльність почав зіткнувшись з свавіллям і корупцією у нашій країні не зміг лишатися осторонь коли спалахнув Майдан. Вже з перших днів він підтримував тих, кому було небайдуже, що відбувається в Україні. Спілкуючись з людьми на Майдані і розуміючи їх потреби власним коштом закривав питання по медикаментам та харчуванню. З моменту створення батальйону територіальної оборони «Троя» перебуває в його складі і по цей день. Основною метою батальйону залишається збереження спокою та охорони Деснянського району. Приймав участь в охороні стратегічно важливих об’єктів району та масових заходів. Також перебуває у складі організації по охороні порядку та державних кордонів. З початком агресії Росії на території Донбасу чітко розумів, що в нас йде повномасштабна війна і добровольці це найперші громадяни, які потребують підтримки та допомоги.
Будучи справжнім патріотом не чекав, коли попросять про допомогу, а організував її сам. Власними силами почав збирати та особисто відвозити необхідне для бійців. Згодом з групою товаришів та однодумців взяли під опіку 90-й батальйон. Без роздумів відгукнувся на прохання волонтера а згодом солдата 90-го батальйону Тетяни Примак допомогти побудувати алею пам’яті загиблим 90-го батальйону у місті Костянтинівка. Це місце стало знаковим не тільки для сімей загиблих але й для всіх хто знає, як багато полягло наших Захисників в страшних боях за ДАП. Вже цього року була друга річниця і бійці
мали де вшанувати загиблих побратимів приносячи квіти до стели пам’яті. Окрім цього допомагав облаштувати ППД надаючи будматеріали для ремонту.
Також Юрій Григорович відстежує сторінки інших волонтерів та всіляко їм допомагає. Надає кошти для закупівлі оптики та технічного забезпечення інших підрозділів, перераховує кошти для поранених у військовому шпиталі, за власний кошт забезпечує пальним бійців та волонтерів які прямують на схід.
Юрій Григорович ініціатор розробки іменної медалі 90го батальйону та його прапора. Власними коштами оплатив розробку та випустив майже 300-та медалей для вшанування бійців. Та головною метою було зафільмувати історію героїчного 90-го батальйону 81 бригади, що Юрій Григорович знову реалізував власними коштами у повній мірі. Вже 4 грудня в Українському домі буде презентовано фільм на який запрошено родини загиблих та бійців різних хвиль мобілізації.
У 2016 році створена ним громадська організація «З країною в серці». Вона не має підтримки від жодної з політичних сил чи партій та здійснює допомогу в основному за власні кошти.
Своєю невтомною працею та прагненням до єдиної перемоги Юрій Григорович користується великою повагою серед солдат та волонтерів.